- Арку-да-Кальєта
- Містечко Кальєта
- Ештрейту-да-Кальєта
- Празереш
- Жардін-ду-Мар
- Паул-ду-Мар
- Фажан-да-Овелья
- Понта-ду-Парґу
| Парафія | Мешканців (2021) | Чим відома |
|---|---|---|
| Arco da Calheta | 2999 | каплиця Лорету, старі цукрові маєтки |
| Calheta | 3188 | пляж, марина, MUDAS, Engenho |
| Estreito da Calheta | 1578 | каплиця Трьох Царів, краєвиди на море |
| Prazeres | 685 | гірське село, навчальна ферма |
| Jardim do Mar | 215 | серфінг, провулки на фажані |
| Paul do Mar | 635 | рибальська гавань, хвилі |
| Fajã da Ovelha | 812 | оглядові майданчики, руїни маслозаводу |
| Ponta do Pargo | 803 | маяк, захід сонця, свято яблук |
Кількість мешканців за переписом 2021 року (INE). У всьому муніципалітеті жило 10 915 людей, проти 11 521 у 2011 році.
Арку-да-Кальєта
Найлюдніша парафія лежить на схід від містечка, на схилах із виноградом і бананами, оберненими до Понта-ду-Сол. Її гордість — каплиця Nossa Senhora do Loreto, збудована близько 1510 року Жоаною д’Еса, дружиною онука Зарку, Педру Гонсалвеша да Камари. Вона зберегла мануелінський однонавний інтер’єр, ренесансну мармурову кропильницю і дерев’яну стелю, розписану синім і білим. Її свято 8 вересня — одне з найвідоміших у муніципалітеті (календар свят).
Парафіяльну церкву São Brás замовив близько 1520 року Жуан Фернандеш ду Арку; її перебудували в 1744–1754 роках і освятили 1 січня 1755 року. Тут зберігаються шість картин XVI століття зі святим і донаторами. Біля самого моря в маленькій каплиці Nossa Senhora da Vida (1663) молилися рибалки й моряки.
Цукрове минуле Арку живе в його готелях: Engenho Velho, млин 1883 року, який крутили воли, і паровий млин, збудований 1857 року першим графом Калсади, тепер стали місцями для ночівлі. Більше — в історії Кальєти.
Містечко Кальєта
Містечко виросло довкола бухти, де могли приставати човни, і ця бухта сьогодні — серце сучасної Кальєти: два захищені піщані пляжі, марина й набережна з кав’ярнями. Звідси вирушають прогулянки до китів і дельфінів (спостереження за китами), а пляж — найспокійніше місце для купання на узбережжі (пляжі).
На скелі над пляжем стоїть MUDAS, Музей сучасного мистецтва Мадейри, спроєктований архітектором Паулу Давідом і відкритий у жовтні 2004 року. Його темні базальтові об’єми вбудовано в схил, а колекція налічує близько 400 творів. Працює з вівторка по суботу, 9:30–13:00 і 14:00–17:30. Старіша Casa das Mudas (1759), садиба в долині Вале-душ-Амореш, тепер є культурним центром і муніципальною бібліотекою.
У центрі Engenho da Calheta меле тростину з 1894 року і досі робить ром і мел-де-кана (завітати до Engenho). Головну церкву, Igreja do Espírito Santo, перебудували 1639 року на фундаменті кінця XV століття; усередині — стеля в стилі мудехар і дарохранильниця з чорного дерева зі срібною інкрустацією, яку, за переказом, подарував містечку король Мануел I. Ратуша займає будівлю колишньої Santa Casa da Misericórdia, заснованої 7 жовтня 1535 року при шпиталі, відкритому 1505-го.
Дрібниці, на які варто глянути: фонтан 1921 року на площі Праса-да-Понте заввишки 6,10 м, вапнярна піч 1911 року (єдина в муніципалітеті) і комин цукрового млина 1908 року, що тепер стоїть у муніципальному парку.
Ештрейту-да-Кальєта
Ештрейту розкинувся на схилі за містечком, серед виноградників і бананових терас, з широким краєвидом на море й захід сонця. Парафіяльна церква Nossa Senhora da Graça починалася як каплиця, заснована 1503 року Жуаном де Франса; на фасаді нинішньої церкви дата 1791, освятили її 1793 року. Свято 15 серпня збирає все західне узбережжя.
Не пропустіть каплицю Трьох Царів (Capela dos Reis Magos), засновану в 1520-х роках Франсішку Оменом де Гоувейя та його дружиною Ізабел Афонсу. Це проста мануелінська каплиця з різьбленою дерев’яною стелею і фламандським вівтарем із розписаного дуба, що зображує Поклоніння волхвів, а на звороті — Благовіщення. Регіональна служба спадщини називає його унікальним на острові й рідкісним у Португалії; каплиця має статус пам’ятки суспільного значення.
В Ештрейту був і маслозавод (1910–1969). 2010 року його перебудували на туристичне житло з пекарнею, зберігши старі зовнішні стіни.
Празереш
Празереш лежить на плато над скелями, тихе фермерське село на дорозі на захід. Церкву Nossa Senhora das Neves вирішили будувати 1745 року, а почали 1751-го; отець Фелікс додав 1922 року бічні нави й дзвіницю, а в 1940-х парафія змінила покровительку з Богоматері Радощів (Prazeres) на Богоматір Снігову, чиє свято — 5 серпня.
Quinta Pedagógica dos Prazeres, навчальна ферма, відкрита в жовтні 2000 року, — гарне місце для дітей: свійські тварини, сади, чайний будиночок і дві маленькі галереї в жовтих будівлях довкола колишнього будинку священника. 18 січня Празереш святкує Санту-Антан із благословенням тварин.З краю села земля обривається майже прямовисно до Жардін-ду-Мар і Паул-ду-Мар. Тутешні оглядові майданчики — серед найкращих на узбережжі для вечірнього світла (заходи сонця).
Жардін-ду-Мар
Жардін-ду-Мар («сад моря») — найменша парафія, близько 215 мешканців на фажані, пласкій полиці біля підніжжя скель. Це село вузьких бруківкових провулків, квітів і низьких будинків, куди спускаються дорогою з Празереша або тунелем з боку Паул-ду-Мар.
Церкву Nossa Senhora do Rosário перебудували з 1906 року в неоготичному стилі за зразком паризького Нотр-Даму й освятили 19 вересня 1907 року; парафія існує з 1734 року. Зверніть увагу на яскраво-рожеву каплицю Nossa Senhora da Piedade (1736, перебудована 1825) поруч із її садибою, комин цукрового млина 1900 року і старий водяний млин у Сітіу-даш-Розейраш.
Узимку біля мису під селом ламається одна з найпотужніших правих хвиль Європи. Дивіться з набережної або прочитайте наш путівник із серфінгу, якщо збираєтеся у воду.
Паул-ду-Мар
Паул-ду-Мар — рибальське село на смузі землі між скелями й морем, з бананами на терасах позаду. Риболовля тут завжди була на першому місці: 1913 року відкрили консервний завод тунця, що варив рибу в 12 казанах і заливав оливковою олією; його комин досі стоїть серед будинків. 1944 року збудували рибальський квартал.
Біля гавані триметрова статуя Homem do Mar (Людина моря), відкрита 2004 року, вшановує рибалок. Парафіяльну церкву Santo Amaro перебудували 1974 року; свято покровителя 15 січня відкриває рік свят. Тут народився поет Васку да Гама Родріґеш (1909–1991).
Хвилі вздовж хвилерізів приваблюють досвідчених серферів, а 2001 року тут пройшла частина чемпіонату світу з серфінгу (серфінг). На обід рибні ресторани на набережній подають сьогоднішній улов (де поїсти).
Фажан-да-Овелья
Фажан-да-Овелья лежить на висоті між Паул-ду-Мар і Понта-ду-Парґу. Парафію створили близько 1518–1520 років, а першим її осередком була каплиця São Lourenço з датою 1648 на фронтоні. Нинішню церкву São João Baptista збудували в другій половині XVIII століття; усередині — вівтар у стилі рококо й картини середини XX століття німецького художника Макса Рьомера зі сценами з Галілеї серед мадейрських тропічних фруктів.
Наприкінці XIX століття парафія виробляла масло «Águia», яке експортували до Першої світової війни, на заводі, що став першою будівлею парафії з електрикою. Канатна дорога спускала масло зі скелі до Паул-ду-Мар; її руїни стоять біля оглядового майданчика Зімбрейруш, звідки видно Понта-ду-Парґу, Фажан-да-Овелья і Паул-ду-Мар. Сам завод, пам’ятка, згорів під час лісової пожежі в жовтні 2023 року.
Оглядовий майданчик Рапозейра на висоті близько 600 м — ще одне чудове місце для світла пізнього дня. Свято парафії — Сан-Жуан (24 червня).
Понта-ду-Парґу
Понта-ду-Парґу — найзахідніша точка Мадейри. Назву зазвичай пояснюють великим парґу, морським карасем, якого нібито впіймали тут перші мореплавці. Маяк стоїть на скелі приблизно на 300 м над морем, один із найвищих у Португалії; його спроєктували 1911 року, збудували в 1912–1915 роках, через Першу світову ліхтар чекали до 1921-го, а вперше він засвітився в червні 1922 року. На захід лише відкрита Атлантика, тому це місце заходу сонця на острові.
Церква São Pedro виросла з каплиці, яку рибалки збудували близько 1560 року; її відновили 1687 року й частково перебудували 1851-го. Каплиця Nossa Senhora do Amparo на окремому мисі — ще один оглядовий майданчик. Піку-даш-Фаваш (149 м) роками був сигнальним пунктом парафії. Углибині острова водоспад Гарганта-Фунда, якого місцеві звуть Ауґуаже, падає приблизно з 200 м.
Понта-ду-Парґу — край яблук. У вересні Festa do Pêro святкує місцеві яблука, а в середині вересня Festa dos Tabuleiros несе в процесії таці з дарами, які потім продають на аукціоні на користь церкви (свята).